Карлсони, блядь...

Вчора одягнувшись у кольори українського прапора, ми (група жб), рушили у напрямку ресторана «Мундос», аби підтримати шведську збірну. Але з самого початку почали ставатися негаразди: а) довго не міг відкрити баночку з фарбою, аби намалювати шведський прапор на щоках; б) забувся на роботі камеру, тому знімків не зробив; в) колєга розраховував на мою камеру, тому свій фотік не взяв.

Сама гра нам хоч і не дала радості, зате розвеселила (радість VS веселощі), підтримуючи Швецію ми постійно гукали:

- Давай; бля; ну що за підораси; ну хто так грає; тощо...

Шведських вболівальників у «Мундосі», було мало, майже 100% - це мультикультуральні пари, тіпа вона не дуже симпотна шведка, він чорний хлоп. Потім поруч із нами розмістилася група нордичних вболівальниць: дехто був з Норвегії, дехто пакістанського походження. Було таке почуття, що особи які найбільш переймаются програшем Швеції були ми, група португальсько – мозамбікансько – українських жб (бандьора завсігда найдьот бандьору).

Під час гри обговорювали такий момент: у шведів найкраще грали воротар (Andreas Isaksson), Ларссон (Henrik Larsson, наполовину кабо – вердіанець) та